Валерій Залужний у своєму блозі написав:
"Для перемоги демократіям потрібно перестати озиратися на політичні рейтинги та почати ухвалювати складні, іноді непопулярні рішення."
Я під його постом залишив коментар:
"За демократії непопулярні рішення ведуть до поразки на виборах. Але вирішення проблеми не в тому, щоби ліквідувати демократію. Сьогодні диктаторські режими без перешкод використовують інформаційне поле західних демократій для маніпуляції думкою виборців. Необхідно організувати глибоко ешелоновану оборону цій ділянці фронту."
Головне завдання при обороні інформаційного фронту є ідентифікація загроз, із якими треба боротися. При цьому головною загрозою є нерозуміння того, що є головною загрозою поточної ситуації. 2015-го року українці вважали головною загрозою російську армію, яка окупувала Крим і частину Донбасу. Усі сили добровольців та волонтерів були спрямовані на запобігання цій загрозі. У тому ж 2015 році почали знімати серіал "Слуга народу". Навряд чи можна було тоді знайти хоч одну людину, яка б вважала його найбільшою загрозою для безпеки України.
У тому ж році показали 9-й сезон серіалу "Доктор Хто", серіал "На грані", у грудні почали показувати перший сезон серіалу "Простір", у січні 2016-го - перший сезон серіалу "Мільярди".
У пості про 9-й сезон серіалу "Доктор Хто" було видалено абзац, який описував причину, з якої я став дивитися цей серіал. Мій мозок був перевантажений, і я вирішив розслабитися. Мені потрібен був захоплюючий серіал, який не потребує інтелектуальної напруги. "Доктор Хто" ідеально підходив для цієї мети. Але його перегляд не дозволив мені розслабитись, навіть навпаки. Я відчув загрозу, про яку написав у згаданому тексті. Нещодавно я почав дивитися серіал "Простір" з тієї ж причини - щоб розслабитися. В результаті знову пишу про загрозу, яку виявив під час його перегляду.
Центральною сюжетною лінією серіалу, навколо якої розгортаються події, є політична напруженість між Землею та колонізованим Марсом або, як мовиться у Вікіпедії, "змова, що загрожує тендітному миру в Сонячній системі".
Серіальні лиходії намагаються розв'язати війну, тоді як позитивні герої всіма силами намагаються її запобігти. Мені ця антивоєнна тематика видалася дуже знайомою. Вона популярна серед так званих "хороших росіян" з їхніми "антивоєнними комітетами". Немає ні правих, ні винних, ні агресора, ні жертви, лише натовп маніяків, які намагаються розв'язати війну.
А тепер давайте згадаємо заяву Трампа про те, що Зеленський не хоче припинення війни, яка для нас звучить просто абсурдно. Але в суспільстві, яке десять років переконували, що добрими є ті, хто прагне запобігти війні будь-якими способами, у тому числі аморальними, а всі, хто відмовляється це зробити – лиходії, такі заяви видаються логічними. І в такому суспільстві виборці проголосують за тих, хто поводиться як позитивні герої улюблених серіалів.
У тому ж 2015 році Курт Волкер на Ризькій конференції говорив про необхідність називати речі своїми іменами та демонстраціi готовності застосувати силу як умову забезпечення миру. Але його промову почули кілька сотень, а серіал "Простiр" дивилися десятки мільйонів. Курт Волкер звертався до людського розуму, а серіал впливав на підсвідомість.
Окрім антивоєнного наративу, на фундаменті якого побудовано сюжет серіалу, в епізодах з'являється "російський слід". Міністром оборони Марса, який веде переговори із Землею, виявляється Петр Коршунов. Автори не наділяють його якимись особливими позитивними якостями, але він виявляється жертвою підступного вбивства, організованого одним із головних лиходіїв серіалу.
Але справжнє захоплення викликало появу лезбіянки, пастора-методиста з Петербурга Анни Воловодової. Вона мені нагадала цитату з "Кавказької полонянки": "комсомолка, спортсменка та просто красуня", а також анекдот:"Пишуть, що найсексуальніші чоловіки – військові, євреї та індіанці." "Дозвольте представитися, полковник у відставці Абрам Ісаакович Чингачгук."
Подивіться на один із перших кадрів, у якому вона з'являється.
Це ж класика жанру - "Грета Тунберг вириває нашого палестинського хлопчика у трусиках із лап ізраїльських садистів". Тобто перед нами зараз розігрують сцени із серіалу, зйомки якого розпочалися 11 років тому.
Лезбіянка-пастор-методист Анна Воловодова з'являється в 3-му сезоні серіалу несподівано, поза будь-якою логікою сюжету, як прищ на носі. Неможливо зрозуміти причину, через яку автори ввели цей персонаж у сюжет серіалу. Генеральний секретар ООН просить її приїхати, щоб написати йому промову, яку він має вимовити на Асамблеї ООН. І тоді ми дізнаємося, що вона одного разу вже написала йому промову, яка стала доленосною у його політичній кар'єрі. Тобто, іншими словами, Анна Воловодова – політтехнолог.
Актриса, яка виконує роль, за національністю не російська, але вона так добре вжилася в роль, що викликала в мені саме ту огиду, яку в мене викликають "добрі росіянки" а ля Навальна-Собчак. Йдеться про ханжеську солодкість у стилі Іудушки Головлєва. Нині в Україні вважається непристойним згадувати героїв російської літератури. Але як інакше можна зрозуміти та описати росіян?
Ми майже щодня чуємо та читаємо заклики "добрих росіян" не асоціювати російський народ з пуйлом. А ось заява Анни Воловодової у серіалі:
Ми всі добре пам'ятаємо, як довго західні політики лякалися погроз пуйла про ядерний попіл. Ми не розуміли, чому вони такі полохливі. А ось цитата із серії, показаної у 2018-му році, яка пояснює причину їхньої полохливості.
Тобто перед нами класична маніпуляція в стилі "поганий-добрий поліцейський". З одного боку пуйло розмахує ядерною палицею, з іншого - благочистна лезбіянка Анна вмовляє нас бути слухняними та покірними. Я вже демонстрував цей прийом на прикладі 9-го сезону "Доктор Хто".
Тепер познайомимося з прийомом, який називається шредеризацією західної політики, коли потрібне рішення забезпечується прибутковою посадою у компанії після закінчення політичної кар'єри.
- Ні, я залишусь на борту до кінця.
- І як же ти цього досягла?
- Шантажем. Точніше, це було здирництво, але шантаж звучить краще. Старший помічник незабаром виходить у відставку і хоче влаштуватись на роботу в одну з компаній моєї матері. Так уже влаштований світ.
- А ти не можеш і за мене попросити?
Пастор Анна Воловодова не має і тіні збентеження з приводу аморальності цього вчинку. Мало того, вона хоче бути його бенефіціаром. Причина, через яку вона це робить, звучить так само дивно - вона хоче взяти участь в історично важливій події. Між нею і багатою лоботряскою, яка шукає розваг, неможливо розглянути жодної різниці.
Але на цьому процес знущання з логіки та моралі не закінчується.
Анна вмовляє іншого священика, конфесія якого у серіалі не згадується, залишитися разом із нею, але він відмовляється. За логікою серіалу – через боягузтво. Тобто західна християнська церква зображується як купка жадібних і боягузливих лицемірів.
Ці приклади є свідченням того, що переконувати в чомусь західних політиків, яких обрали глядачі серіалів, вже надто пізно. Вони є лише відображенням думки, яку вклали в голови виборців. Потрібно розбиратися з тими, хто це зробив. Потрібно шукати оркостанських сценаристів, які пишуть для західних серіалів. Потрібно дуже серйозно сприймати всяких Тетян Толстих і Дмитрієв Бикових, які роз'їжджають Європою та Америкою. Вони створюють ту реальність, з якою доводиться мати справу українцям.
І останній кадр із борту марсіанського військового космічного корабля.
"Марсіанський військовий космічний корабель, йди на ..."
Nav komentāru:
Ierakstīt komentāru