Про реальну віртуальність 14
Кілька років тому я подивився фільм "Лють", знятий у 2014 році. Мене здивувало, що так довго нічого не знав про цей фільм. Мабуть, він мав не таку потужну рекламу, як у "Врятувати рядового Райана". Будь-хто, хто подивиться "Лють", згадає цей спілбергівський шедевр. Війна в ньому показана так само відверто. Люди гинуть безглуздо, без сенсу та причини. Тому віриш у те, що відбувається на екрані.
В університеті викладач Тадеуш Янович Адамович перед іспитом нас заспокоював:
Не переживайте, якщо під час іспиту ви не можете дати відповідь відразу. Можливо, це пов'язано не з поганим знанням теми, а навпаки. Студент, який визубрив тільки те, що належить, відповість без запинки. Той, хто заглибився в тему, розширив межі непізнаного.
З того часу моє ставлення до нерозуміння змінилося. Я став сприймати його як частину процесу пізнання. Згодом виявилося, що вміння довго залишатися в стані нерозуміння стало однією з переваг, яка дозволила мені досягти вищого рівня розуміння.
Валерій Залужний у своєму блозі написав:
"Для перемоги демократіям потрібно перестати озиратися на політичні рейтинги та почати ухвалювати складні, іноді непопулярні рішення."
Я під його постом залишив коментар:
"За демократії непопулярні рішення ведуть до поразки на виборах. Але вирішення проблеми не в тому, щоби ліквідувати демократію. Сьогодні диктаторські режими без перешкод використовують інформаційне поле західних демократій для маніпуляції думкою виборців. Необхідно організувати глибоко ешелоновану оборону цій ділянці фронту."
Дайте відповідь на одне просте запитання: ви особисто вважаєте Трампа християнином? Чи відповідає ваше уявлення про християнські чесноти того, що робить Трамп? Впевнений, що у всіх, хто читає цей текст, поняття "християнство" та "Трамп" несумісні. Для боротьби з цим когнітивним дисонансом використовується традиційний засіб: "Це американські євангелісти". "Це інше."
Нещодавно у цій спільноті було опубліковано кілька постів, у яких мобілізація розглядалася як вид дискримінації за ґендерною ознакою. З іншого боку, у Вінниці побили хлопця з макіяжем. Ця подія була представлена як вияв українцями гомофобії. Кілька днів тому Ютюб запропонував мені відео про сучасніх псевдоінтелектуалiв. Я його глянув. Вирішив заглянути на сторінку автора. Там знайшов відео про фемінізацію чоловіків. І воно мене зачепило. Не лише тим, що сказав автор, а тим, що має 845 тисяч підписників. Тобто він має можливість впливати на дуже велику аудиторію.
"Недавно я решил пересмотреть "Звездный крейсер Галактика". Уже на второй серии меня начало корежить от соплей, в которых совершает заплыв один из главных героев - Шеф. На единственном уцелевшем после нападения сайлонов звездном крейсере исчезает несколько детонаторов, а член его команды думает только о том, как отмазать свою подругу. И даже после совершенной диверсии он продолжает ее защищать."
Прослухав розмову від початку до кінця, що вже є високою оцінкою, бо часто кидаю слухати такі бесіди на початку чи, у кращому разі, на середині. Думаю, це завдяки пану Мирославу, який повторив те, про що я писав цього року в українському Ютюбі.
"У новых хозяев были свои представления о клубной эстетике, почерпнутые, судя по их поведению, из фильмов Скорсезе и де Пальмы. Но то, что выглядело круто в фильмах о мафиози и наркобаронах, здесь казалось нелепым и смешным, вызывая досадное раздражение."
В этом году ИИ стал главной темой обсуждения во всех уголках нашей планеты. С одной стороны, компании, разрабатывающие ИИ, не жалеют средств для рекламы своего продукта и его продвижения на рынке. В строительство новых центров обработки данных вкладываются сотни миллиардов долларов. С другой стороны, все громче звучат голоса тех, кто предупреждает о грозящей смертельной угрозе человечеству в случае появления искусственного суперинтеллекта. И никто не задает вопрос: а нужен ли нам вообще ИИ? Все по инерции движутся в парадигме неизбежности научно-технического прогресса. Но на самом ли деле то, что сейчас происходит, является прогрессом? И насколько он неизбежен?
Свою лекцию о свободе Славой Жижек начинает вопросом: что происходит на следующее утро после того, как... ? Что происходит после титров фильма "V for vendetta"?
При работе над статьей о постмодернизме я почитал о Возрождении в Википедии. В качестве одной из его причин были указаны беженцы из Византии после падения Константинополя. Еще в 2017 году они были мною упомянуты как оказавшие влияние на мировоззрение Макиавелли. Стоит также упомянуть идею из моей статьи 2015 года о том, что Августин отбросил все лишнее перед лицом надвигавшейся исторической бури. Рим пал в 476 году, Константинополь - в 1453 году, на тысячу лет позже. Отсюда следует, что у ортодоксальных или православных христиан Византии не было причин отказываться от эллинских традиций. Христианство не было для них вопросом жизни и смерти. Когда в 15-м веке они бежали на Апеннины, вместе с собой они принесли и свое понимание христианства. Поэтому труды Макиавелли нужно воспринимать как выражение византийской идеологии.
Когда в 1993 году я начал самостоятельно изучать философию, в мой список авторов не попали ни Гоббс, ни Локк и никто из постмодернистов. Британские философы мне показались слишком поверхностными, чтобы тратить на них время. Постмодернизм был слишком молодым философским течением, не прошедшим испытание временем. Впервые я задумался о постмодернизме в 2008 году, когда писал "Историю европейской метафизики". В 2015 году я изложил свою точку зрения на постмодернизм как инструмент манипуляций общественным мнением в эссе "Истина и реальность в информационной войне". В том же эссе можно найти критику использования философами Нового времени естественнонаучных методов. (Отрывок эссе можно прочитать в конце этого поста.)
Недавно пересмотрел сериал "Во все тяжкие". На Ютюбе мне попался отрывок встречи с командой сериала, в котором зритель спрашивает Винса Гиллигана, почему Уолтер Уайт оставил разоблачающую его книгу у всех на виду. Зритель выдвинул две версии. Первая - его заносчивость, самонадеянность (arrogance). Вторая - он хотел, чтобы его разоблачили. Винс Гиллиган ответил, что Уолтер Уайт на тот момент уже месяц, как отошел от дел, и не был достаточно осторожен, каким ему следовало быть.
Еще одна моя идея, изложенная в 2017 году, была озвучена в феврале 2024 года.
Во время просмотра рождественского богослужения в Домском соборе мне пришла в голову одна мысль. Точнее, не пришла, а окончательно созрела. Она явилась плодом моих многолетних размышлений, изложенных в "Истории европейской метафизики" и "Нормальный пацан Гамлет и принц латвийский Германис".
